18 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
За результатами розгляду Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову в якій зазначила наступне.
Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування судом збитків і моральної шкоди
Предметом позову у цій справі є відшкодування збитків і моральної шкоди, завданої позивачеві судом внаслідок постановлення у справі № 688/4133/15-к ухвали, яку надалі скасував суд апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закони України не передбачають можливість розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду, вчинених під час розгляду ним справи, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи. І хоча позивач не заявляє вимогу про визнання протиправними дій суду-відповідача, вважаючи таку протиправність підставою позову, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення заявленої до суду-відповідача вимоги про відшкодування ним збитків і моральної шкоди, завданих протиправними, на думку позивача, діями судді у кримінальному провадженні, передбачатиме оцінку таких дій, що є втручанням у здійснення правосуддя судом-відповідачем (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 61 її постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц і в пункті 22 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). (див., наприклад, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 62-65), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 24-26)).
Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у здійсненні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. також: пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спір в частині вимог до суду не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, і звертає увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з цієї дати, передбачає аналогічний припис), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України у редакції, чинній з вказаної дати) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36)).
Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування Державним казначейством України збитків і моральної шкоди
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позивач у справі № 688/2479/16‑ц вважає відповідачем за його вимогою про відшкодування шкоди, завданої, на його думку, Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області, не тільки цей суд, але й Державну казначейську службу України.
Велика Палата Верховного Суду вже доходила висновку, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України (див. пункт 68 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
Вказана стаття регламентує відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша та друга статті 1176 ЦК України).
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду слід застосовувати частину шосту статті 1176 ЦК України, згідно з якою така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України) (див. висновки Верховного Суду України, викладений у постановах від 22 червня 2017 року в справі № 6‑501цс17, від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16; пункт 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17).
Отже, в частині вимоги позивача до Державної казначейської служби України законність ухвали Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 13 листопада 2015 року у справі № 688/4133/15-к про відмову у задоволенні заяви позивача про умовно-дострокове звільнення не є об`єктом перевірки. Законність цієї ухвали 22 січня 2016 року вже перевірив Апеляційний суд Хмельницької області. Натомість, у справі № 688/2479/16-цсуди мають встановити наявність або відсутність визначених статтею 1176 ЦК України та Законом № 266/94-вр підстав для відшкодування позивачеві з боку держави в особі Державної казначейської служби України шкоди.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що, заявивши до Державної казначейської служби України вимогу про відшкодування шкоди, позивач оскаржив процесуальні дії судді та суду під час здійснення правосуддя. Тому необґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявлену до Державної казначейської служби України вимогу позивача про відшкодування збитків і моральної шкоди, не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
Щодо юрисдикції суду за вимогою про відшкодування Державним казначейством України витрат, пов`язаних із розглядом кримінальної та цивільної справ
У позовній заяві позивач вказав, що під час розгляду кримінальної справи № 688/4133/15-к зазнав витрат на суму 2 576,18 грн, зокрема на залучення свідків, доїзд до суду, відрядження, листування із судами та на правову допомогу.
За наявності обвинувального вироку суду відшкодувати понесені у кримінальній справі процесуальні витрати може собі потерпілий, а тягар відшкодування таких витрат покладається на обвинуваченого, окрім як у випадку відсутності в останнього коштів, достатніх для відповідного відшкодування.
Механізм повернення обвинуваченому витрат, пов`язаних з розглядом кримінальної справи, чинний КПК України не передбачає. Проте такі витрати можуть бути повернуті на підставі пунктів 3 і 4 частини першої статті 3 Закону № 266/94-вр у випадках, передбачених цим законом. Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що вимогу позивача про відшкодування йому витрат, понесених у кримінальному провадженні під час розгляду заяви про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, треба розглядати за правилами КПК України. Вимога позивача у цій частині теж слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Детальніше із текстом постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 у справі № 688/2479/16-ц (цивільне провадження № 14-447цс19) можна ознайомитись за посиланням — http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87857779